#поезія

Молот

Я розбитий злобою.

Мій ум — руїни.

Агресією скошений, немов хворобою,

Терміти гніву залишки мене поїли.

Я втомлений злістю,

Хоч її уже нема.

Поїхати б у гори, заспівати тиху пісню,

На однині з собою випити вина.

Там би відпочили,

Подивились у небо голубе.

Згадали би усі причини

І що нам на справді дороге.

Що не так із тим

І чого не треба.

Чому життя наше не є пустим,

І у чому справжня є потреба.

Я би роздумам своїм дав справжню волю

І вони б, як ті лелеки, полетіли у вирій.

Я би тільки їм і довірив свою долю.

Я б назавжди залишився вільним.

Та я скоро знову злості повен буду.

Червоним кольором спопеляться зіниці.

Мій грізний молот — його я не забуду,

Я ним битиму у серце, — задзвонять тривожні дзвіниці.

8/05/2015

0