#поезія

Солдатові життя

Вибухи гармат я чую.

Я бачу, як відриваються кінцівки.

І кров і смерть на нас чатує,

Страх застигне на хвилях сітківки.

Нерви напнулись і трясуться вуста,

Кулаки в смертельній хватці патрон затисли,

І люди біжать на ворожі багнети — дарма.

У цьому світі ми давно зависли.

Я бачу, як кінець усьому наближається.

Кров синів на материнських руках.

Смерть усім нам посміхається:

Бо ж у війні з собою терпимо ми крах.

Ти лежиш у бруді,

Руки в чужій крові.

Не губись у руйнуванні й блуді,

Не інші говорять за тебе, а вчинки твої.

Не іншим судити, хто ти й як,

Не їм у життя твоє грати гру.

Не чекай від інших знак,

А сам вирішуй, як прокинутись зі сну.

Розраховуй на свої знання,

Своїм досвідом знешкоджуй міни.

І не розкидайся собою навмання:

Не для цього твої попередники в сирій землі почили.

Тож, прошу: не лежи у ямі з живими трупами.

Не їж залишків прогнивших тіл,

Не дай волі своїй вкритись струпами

Й живи так, як сам того хотів.

І піднімись, нарешті, із багнюки,

Бо ж не помирати час.

І хоч чекають нас суцільні муки,

Їм не підкосити нас.

12.04.2015

Дарій Лажневський

0